Твій шепіт хочу чути до світання
Твій шепіт хочу чути до світання,
Навій мені приємних тихих снів,
Я не хочу бачити очей твоїх згасання,
Достатньо напилась самотніх днів.

Розкрий секрети завтрашньої днини,
Я хочу від них назавжди втекти,
Не залишуся у світі більш ні хвилини,
Коли про лихо попередиш ти.

Я знаю, що сильна, що можу, я вірю,
Але набридло життя шматками втрачати,
Сама тепер час для життя відмірю
І годі на мене так гнівно кричати.

Нам не стрітися більше у часі ніколи,
І навіть у кільцях пекельних неможна.
У різних світах будемо бігти по колу,
Але й так я спокійна, і вже не тривожна.

У тоннель поведуть мене янголи білий
Я буду згадувати лиш тебе одного,
Залишу згадку на стінах навіки, милий,
Щоб побачити малюнок зі світу того.

Я знову народжена буду іншим дівчам,
Про тебе навіть і не згадаю в житті,
Але неодмінно впізнаю по сумним очам,
Відважно слідуючи пекучій меті.

І знову вітром будеш пестити тіло,
Про майбутнє застерігати мене,
Я молюся, щоб голубом в небо злетіла,
Так вічність швидше мине.

Стомлені янголи знову мене засадять
У якійсь вимір світу страшнючий,
Та ніколи смерті моїй не завадять
Бо дотик життя для мене болючий.

Я можу продовжить життя, пам’ятати,
Ждати ночі, щоб ти прилітав,
Та більше хочу руки твої відчувати,
Щоб ранком мене ти вітав.

Я знаю одне – колись я спіймаю,
Мабуть, ти вже будеш старий,
Та я всі життя швидко згаю,
Принаймні ще будеш живий.

Не знаю яке буде в тебе ім’я,
І де знайти тебе не знаю,
Можливо, буде в тебе сім’я,
Та страшніше – коли не впізнаю.

Я не буду тебе у них відбирати,
Добре затямила біль самоти,
Хочу лише обійнявшись стояти,
Цілісінький день, до темноти.

А вже на світанні я порину у морок,
Тебе знов малювати на стінах,
І життя - мені заклятий одвічний ворог,
Нехай постоїть на мить на колінах.

22.07.2007