Ria will watch over me
Розітни, тихенька, свої тендітні крила,
Накажи мені, щоб тьма мене не вбила,
Світлу розчинити стомлені, вологі очі.
Обійми мене…так близько морок ночі…
Вспокой мій розум, думки стиш крилом,
Залиш те світло, що згасає за вікном.
Візьми його на край крила, розсип доволі
По всій кімнаті, змученій мені і долі
Поклади, нехай підсвітить ті доріжки,
По яких світанком я втечу на трішки
В місця, де все спокійно, любо, мило.
Торкни в мені те світло, що звільнило
Від усіх терзань, від недовір’я, самоти.
А що, як, янгол, не доглянеш? Не лети…
Залиш себе на змучених моїх просторах,
Я від людей втікаю, бо Друг – неначе ворог
Сміється і кричить – зриваю я його на гнів,
А він рятує, наче й не було тих чорних днів.
Я так не можу, просто не встигаю,
Він тягне вгору, а сама у низ себе штовхаю,
Бо саме там, у мороці, у холоді і болю
Знаходжу світло, спокій, долю.