Дитинства тиха музика бринить
Дитинства тиха музика бринить,
Так солодко манить-кличе до сну,
А наді мною блискає, гримить,
Хмарами затулить-огорне зірку ясну.

Я маленькою рукою двері штовхну,
За якими казка таїться ляклива,
Хоча видасться, що стіну шорхну
І замість казки обіймає злива.

Та ні, на мить шепіт серця затиш,
Прислухайся, як солодко щемить,
Благаю, зі мною в дитинстві залиш
Свою світлу душу хоча би на мить.

Лягай зі мною у сон, не треба нічого,
Просто потримай за пальчиків тепло,
Зазирни у всесвіт зірок неба нічного,
Дозволь, щоб життя назад потекло.

Прокинься у моєму сні здивовано,
Роздивися барвистий мій спомин,
Віднайти, що у мріях заховано,
Послухай серця тихий гомін.

Ось бачиш, промайнуло поряд більчатко,
Збираючи з пахучих шишок насіння,
Біля струмочка сидить сумно дівчатко,
Пестить ніжки їй листя золотаве осіннє.

Потім – ти, поклав дзвіночків мені на колінця,
Так солодко пахли, так смішно шептали,
Пізніше приніс ожини долоні повні по вінця,
Щоб губи в сумної солодкими стали.

Впали у трави, зім’яли рівне поле ромашок,
Сплелися руками і довго-довго мовчали,
Вдивлялися у небо, полохали комашок,
За мить вже схопилися й прудко помчали.

Бігли полем, дзвінко сміялись літу й звірятам,
Лякали лелек, що солодко їли ропух,
Полохали маму-зайчиху, що їсти давала зайчатам,
І грались колоссям, м’якеньким як пух.

Потім йшли на болото, слухати, як булькотить
Зривали очерета коричневі м’які голівки,
Коли струмкової води напитись закортить,
То можна нахилитися до самої долівки.

І вже під вечір, коли на порозі дому
Ліниво гратимуться кошенята,
Посадиш мене на коліна, знімаючи втому,
І радісно глянеш в мої оченята.

Таке ось дитинство, коли життя вирує,
Коли камені ходять у ліс самостійно,
Коли сонце з тілами ніжно жирує,
Й душа рветься в казку постійно.

Ти, любий, побачив все те уві сні?
Ну що, сподобалося? Розкажи…
Так познайомилися ми з тобою навесні,
Тепер своє дитинство покажи.

Я тихо-тихо увійду під твої сонні очі,
Лагідною, хижою, рідною, ясною,
Туди, куди приходить сон щоночі,
І поведеш мене тропою весняною.

Покажи, чим живеш, і дихаєш чим,
Розкажи, про що слова промовчали,
Ось-ось доля зробить з нас дим,
Тож, мій любий, швидше помчали.

Ти в снах моїх назавше, любов,
Приходь сидіти біля мене тихо,
Тобою лиш шумить у венах кров,
І ти єдиний, хто спасе від лиха.

24.07.2007