Розтрощи мені пальці та застав говорити
Розтрощи мені пальці та застав говорити,
Я звикла бути самотньою, та не хочу.
Піду мовчазною, щоб лихо собі творити,
Ховаючи душу, роняючи вологі очі.

Кинь у мою душу жорстокими словами,
Я хочу сміятись з жовтим богом сонця,
Співати щастя безумно-радісними голосами,
А не дивитись на тремтіння сліз в долоньці.

Та що я випросила на колінах? Лиш мовчання!
Як швидко я злякалася… І вже «пробач» благаю.
Ні! Мовчи допоки біль пече – це мені повчання,
Затямлю, що не біль, а ТІЛЬКИ Я себе вбиваю.

06.08.2007