Нащо зараз тобі зазирать в мою душу?
Нащо зараз тобі зазирать в мою душу?
Нема нічого… Що ти там шукаєш?
Стою пуста і заніміла… Нікуди не зрушу.
Дарма ти гнівишся, наче не знаєш…

Частенько пробирає до кісток бажання,
Коли охопить морок у кільце,
Не плач, дурних не слухай слів прощання,
Клади мені у руки стомлене лице.

На останок погладжу тепло й тендітно,
Щоб ти запам’ятав на довгі роки,
Хіба відважуся покинуть? Чи помітно?
Так добре, що не чутно твоїх кроків.

Це значить – поруч, рядом, дуже близько,
Побач оці слабкі моменти серця,
Я теж не йду – там мокро, холодно і слизько,
Хоча й стою у самих дверцях.

Я не піду… Ні-ні, вспокойся, рідная душа,
Залишуся, затиснувши кулак від болю,
Пробач, заставлю знов мій біль стишать,
Якщо захочеш – кинь таку ти долю.

Не хочеш? Поцілуй і тихо-тихо поряд дихай,
Облиш слова, я завтра стану знов собою,
Кохання забере із мене смуток ранком стиха,
А поки – бережи мене від вічного покою.

23.08.2007